22 травня 1840 року народився фундатор українського професійного театру Марко Кропивницький. Він сформував оригінальний український репертуар і був неодноразово запрошений на імператорську сцену, але полишати рідні краї митець не хотів, і так відстоював права українців на свою мову і культуру.

Батько Марка, Лука Іванович, походив зі шляхетного роду. Мав дуже крутий норов, любив пропустити чарку, а також демонструвати свою силу – виходив один проти трьох. Навіть з роками Кропивницький-старший спокійнішим не став. Мати, Капітоліна Іванівна, була позашлюбною донькою гусара й поміщиці. По натурі була кокеткою і коли малому Маркові виповнилося 5 років, вона втекла з дому із коханцем. Згодом Капітоліна покаялася, хоча у сім’ю повернулася, коли Марко став уже відомою особистістю. Її правнук Ігор Кропивницький розказував, що прабабця була дуже артистичною і непосидючою. Та як би там не було, сам режисер завжди говорив, що всіма своїми досягненнями завдячує саме батькам, за те що вони були такими нетиповими і яскравими для того часу.

Від батька Маркові передався крутий характер, від матері – жіноча вразливість. На все життя йому запам’ятався випадок із дитинства. Він виростив двох лисенят, з дитячою самовідданістю прикипів усім серцем до звірят. Але дика натура звірів проявилася, коли вони підросли і почали завдавати шкоди домашній птиці. Розлючений батько наказав синові застрелити рудохвостих, та хлопець не зміг цього зробити. Він їх і вивозив у далекі степи, і проганяв, та лисиці все одно вертали туди, де виросли. Від сильних переживань малий навіть захворів. Та по одужанню вже їх не знайшов. Чи то батько застрелив, чи то їх вивезли геть.

Дитячі роки були звичайними, як і в усіх дітей, хіба що змалку вже почав писати пісні й тексти.

Освіта не була систематичною: спочатку приватна школа, аматорський театральний гурток. Спроба вступити до Київської гімназії провалилася, вернув додому і пішов на службу в районний суд. Через низку обставин Кропивницький отримати завершену освіту не зміг. Можливо, причиною того стала природна всецікавість режисера, яка не могла зосередитися на чомусь конкретному. Але він був людиною широких поглядів, далеким від провінційної обмеженості й замкнутості.

Переломним моментом для майбутнього митця став 1862 рік. Він був вільним слухачем лекцій Київського університету Святого Володимира, ходив у театри. Так одного разу після спектаклю Кропивницький під впливом почуттів написав п’єсу “Микита Старостенко, або Не зчуєшся, як лихо спобіжить”. Сам автор критично оцінив свою роботу, тому багато разів вносив правки і редагував. Пізніше змінив назву на “Дай серцю волю, заведе в неволю”, та навіть після переробки тексту п’єса була сприйнята критиками неоднозначно.

Із 1871 року починається діяльність Кропивницького як актора. 10 років Марко пропрацював у різних трупах, набув чималого досвіду, розібрався у законах театрального залаштункового життя. В той момент у нього сформувалося чітке розуміння театру у своєму житті.

Коли 1881-го відбулося послаблення заборон на український театр, почали утворюватися місцеві театральні трупи у Києві, Харкові, Одесі. У деяких Кропивницький працював, але завжди мріяв про кардинальні зміни у творчості. Невдовзі він створив свій власний колектив, який через рік злився із трупою Михайла Старицького. Саме в цьому об’єднанні Кропивницький став режисером, це стало новою епохою у житті театру.

Життя і творчість Кропивницького припали на важкий для України час. У другій половині XIX століття Валуєвський циркуляр і Емський указ призвели до театральної і драматургійної кризи. Царська політика щодо України була однозначною – знищення і викорінення будь-яких проявів національного життя. Та минаючи перешкоди, театр Кропивницького зумів стати в один ряд з кращими театральними школами Європи.

Досить оригінально Кропивницький відстоював українську мову. Очевидці розповідали, що режисер заходив до цирюльні і голосно говорив: “Поголити!”. Якщо його не розуміли, він не повторювався. Розвертався і йшов до іншого місця, туди де його розуміли.

Із роками у Кропивницького почала прогресувати глухота, але це не заважало грати на сцені. Єдине, що він говорив з цього приводу – так це те, що глухота відняла у нього суфлера. Але не театром єдиним жив Марко, у вільний час він займався благодійництвом. Будував школи для сільських дітей, заснував театральний гурток, у якому грали діти селян.

Помер режисер 21 квітня 1910 року в дорозі, коли повертався з гастролей. У поїзді на території Херсонської губернії у митця стався інсульт. Похований режисер у Харкові.

Ім’я Марка Кропивницького – це ціла епоха. Він як універсальний солдат був і актором, і режисером, і активним громадським діячем, і засновником українського театру. Його вихованці – ціла плеяда зірок світових сцен, а його театр включений до списку найкращих європейських театрів.

Неабияких зусиль довелося докласти драматургу, щоб познайомити українців із творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Марка Вовчка та інших видатних корифеїв. А було це дуже непросто, адже майже усе населення того часу було неписьменним. Саме його театр був головним джерелом для відновлення і культурного відродження пригнобленої і спраглої нації.

Кропивницький протягом свого життя написав близько 40 п’єс. Особливість його творів – головна роль відведена простому селянину, який сповнений переживань та емоцій, зрозумілих і близьких звичайним людям. Критики високо цінують праці Кропивницького, але найпозитивніший відгук він знаходив і знаходить у серцях українців.