День пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, що визнаний геноцидом українського народу, щорічно вшановується в четверту суботу листопада. У ці сумні роковини люди несуть хліб і свічки до пам’ятних місць і вшанувують пам’ять жертв трагедії хвилиною мовчання. 2024 року День пам’яті жертв голодоморів припадає на 23 листопада.

Штучно створений голод 1932-1933 років був, безумовно, найстрашнішим геноцидом в історії України, який призвів до численних жертв серед її населення. Його організувала радянська влада з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Керівництво Радянського Союзу довгий час приховувало факт масової загибелі українців від штучного голоду. Лише за часів незалежності України почалося розслідування масштабів голоду в 1932-1933 роках. Жертвами того терору стали мільйони людей на території України та Кубані.

Перше вшановування жертв голодомору відбулось у 1998 році згідно з указом тодішнього президента Леоніда Кучми. І лише у травні 2007 року Віктор Ющенко законодавчо ввів сучасну назву і дату Дня пам’яті жертв Голодомору-геноциду.

Натепер Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу визнали 32 країни, а 55 держав-членів ООН підписали Декларацію до 90-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні, ініційовану українською делегацією.

Запалювання свічок у вікнах у четверту суботу листопада вже стало усталеною в суспільстві практикою. Так ми віддаємо шану нашим замордованим і замореним голодом співвітчизникам. Практика вшанування тих, хто помер під час Голодомору, поширена не лише в Україні, а й серед українських громад у всьому світі.

Також, окрім акції «Свічка у вікні», обов’язковим актом вшанування є хвилина мовчання, яка починається о 16.00. Саме після хвилини мовчання українці запалюють свічки та лампадки на своїх підвіконнях, біля могил, меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору 1932–1933 років, а також на центральних площах і вулицях міст і сіл України. Вогник свічки символізує нашу пам’ять і віру в перемогу.

Проєкт «Пам’ять, що рятує: голоси правди» Українського  інституту національної пам’яті – це 26 банерів, присвячених окремим історіям людей, які не мовчали про Голодомор. 

Комуністичний режим робив все, щоб голоси правди про Голодомор-геноцид 1932-1933 років змовкли. Втім, голоси тих, хто доносив правду, не затихли. Спочатку вони зазвучали в західному світі, завдяки сподвижницькій праці української діаспори, небагатьох західних істориків та журналістів, а після здобуття Незалежності, і в Україні.

Нині голоси свідків збереглися на папері, в аудіо та відео форматах. Ці голоси можна почути на уроках у школі, прочитати у журналістських статтях, побачити в художніх і документальних фільмах.

Проєкт «Пам’ять, що рятує: голоси правди» – це спроба почути ці голоси, власне, лише окремі голоси із мільйонів, що розкривають різні аспекти Голодомору, а разом створюють загальну картину цього злочину комуністичного режиму. Голоси про розкуркулення та колективізацію, стратегії виживання та людяність у нелюдяний час, про страждання та скорботу, страх та надію, про злочин і про боротьбу. Це голоси людей правди і тих хто вистояв, кого не зламав Голодомор.

І сьогодні ці голоси правди нагадують нам, що народ який вистояв у Голодоморі уже ніщо і ніхто зламати не зможе.

З методичних матеріалів Українського інституту національної пам’яті